Можна жити, можна існувати,
Можна думати, а можна повторяти,
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, а горять…
Зараз наші діти відрізняються від нас більше, ніж коли-небудь : за увесь відомий нам відрізок історії нічого подібного ще не траплялося. Сучасні діти розкутіші, вони не такі закомплексовані, як були ми… Це – чудово. Але у шаленому сучасному світі спокус стало аж надто багато: дитина губиться перед масою пропозицій, які сиплються на неї звідусіль… Наші діти прийшли у світ, де життя без комп’ютера видається їм порожнім і нудним. Але якщо ми допоможемо їм подолати інерцію звичних пережованих розваг, то дитина повернеться до дуже простих і водночас дуже складних речей. Вона почне читати розумні, добрі й талановиті книжки і з них вчитиметься, як долати свої дитячі проблеми, про які ми просто забуваємо, коли виростаємо.
Діти... Скільки тривог переживають матері й педагоги , вимовляючи це слово. Скільки книжок написано про таємничу душу дитини, скільки дисертацій стоїть на бібліотечних полицях. Дивлячись як підростає мій син, я пригадую себе, коли мені було стільки ж: боязка, сором’язлива, зовсім інші захоплення. Я і мої однолітки колекціонували календарі, листівки, захоплювалися музикою "Ласкового мая”, "Веселых ребят”, вели листування з своїми однолітками з інших міст, селищ, любили дивитися індійські кінофільми. Роки ідуть... Життя рухається вперед...Змінюються смаки, захоплення, разом з життям змінюється й людина.
